Ю. І. Шишка
Активізація пізнавальної діяльності молодших школярів шляхом
застосування
ігрової
технології навчання
Збірник містить теоретичні знання про застосування ігрового методу навчання
з метою активізації пізнавальної діяльності молодших школярів. В ньому
зібрано і систематизовано дидактичні
ігри на уроках читання, української мови, математики та природознавства.
Посібник буде цікавим вчителям початкових класів, всім тим, хто на практиці
впроваджує інноваційні педагогічні технології з елементами ігрового навчання.
Передмова Дидактична гра – метод
імітації прийняття рішень у різноманітних ситуаціях шляхом гри за правилами, що
вже вироблені учасниками. Діти, як і
дорослі люди, вкрай негативно сприймають зовнішній примус до будь-чого. Якщо
вони не бачать у ньому особистісного змісту, не сприймають як власне рішення,
то і життя в школі вони сприймають не як власне життя, а як покарання - а
відповідно і навчання ними « відбувається», а не «переживається», без чого
неможливо говорити про розвиток пізнавального інтересу. Змістом
обмежень життя дітей в школі мають бути норми дорослого життя. Адже за самим
своїм смислом життя дітей орієнтоване на перетворення у доросле життя. Діти
схильні навіть стихійно організовувати своє життя за дорослими зразками, і цю
схильність потрібно використовувати. В цьому контексті і слід вирішувати
питання про роль гри в освітній практиці. За своєю природою гра - це найбільш
властива форма життєдіяльності дітей. В дитячому віці саме в грі відбувається
вільний розвиток функцій та потенцій особистості. У грі за власними правилами
діти відчувають себе дійсно вільними і усвідомлюють власне життя як свій вибір.
Можна говорити і про те, що гра є специфічною формою прояву активності і
саморозвитку дитини. «Приведені в дію функції, - підкреслює Узнадзе, - і примушують
дитину шукати форму активності, в якій вони можуть проявити себе. ... Такою формою
є в першу чергу гра.» У зв’язку з
цим гуманістична педагогіка різко розширює функції ігрових методів навчання та
виховання в школі, особливо у молодшому шкільному віці. Це орієнтує освітню
практику на розповсюдження різноманітних форм безпосереднього, а не
формалізованого, спілкування учнів між собою та вчителем в навчально-виховному
процесі. Відтак серед сучасних педагогічних технологій перевагу віддаю тим, що
в тій чи іншій мірі містять у собі ігрові елементи навчання - від інсценування
казок та пісень у молодшому шкільному віці до маркетингової гри у
старшокласників. І це абсолютно виправдано, оскільки саме такі форми
організації навчально-виховного процесу дають можливість на практиці зробити
домінуючою формою спілкування в педагогіці особистісно-орієнтованого навчання,
а також реалізувати принципи гуманістичної педагогіки. Проте тут
потрібне і певне застереження, яке випливає з попереднього аналізу суті життя
дітей у школі. За формою це може бути гра різної складності, проте за змістом
це - розвиток дітей і їх поступове дорослішання. Звідси, як мінімум, два
важливих практичних висновки. По перше,
ігрові форми навчання та виховання мають бути чітко адаптовані до тих чи інших
вікових груп з відповідною пропорцією « дитячого» та «дорослого життя». В них
максимально можливо потрібно закладати саме орієнтири для дорослішання - в тому
розумінні, що гра має в максимальній мірі учнями сприйматися як елемент того дорослого
життя, до якого вони прагнуть. Тому що гра просто як імітація життя, а не саме
життя, дітям нецікава, а значить, вона втрачає і
свою роль стимуляції внутрішньої мотивації до навчання. По-друге,
гра - як і життя - не має бути простою, безпроблемною. Гра в навчанні - це
спосіб розвивати здібності дітей, і тому вона повинна містити в собі такі
детермінанти розвитку - або сама по собі, або природно кооперуватися з іншими
формами навчання. Ще великий російський педагог К. Ушинський попереджав: «
Навчати граючи шкідливо, тому що, оберігаючи дитину від серйозних занять, не можна
потім до них перейти.» Тому при застосуванні ігрових форм навчання та виховання
не можна розглядати останні як просто спосіб веселого проведення часу. Гра в
навчанні - це спосіб зробити серйозну роботу цікавою і захоплюючою, а зовсім не
спосіб звільнити дитину від неї. Потрібно мати на увазі, що і ставлення дітей
до гри різне і визначається їх особистісним сприйняттям ролі гри у їх житті.
Гра-розвага - це зовсім не гра-навчання. Перша - це дитяча імітація
«справжнього життя» - і ставлення до неї відповідне. Друга - це саме життя в
адаптованому для дітей вигляді, і серйозне ставлення до неї має підтримуватися
педагогом і переноситися на весь навчальний процес. Такі
вчителі-новатори як Є. М. Ільїн, С. М. Лисенкова та В. Ф. Шаталов,
організовуючи навчальну й виховну діяльність учнів, обов’язково використовують
ігрову позицію. Ігрова
позиція – могутній засіб не тільки виховання дітей, а й саморегуляції діяльності
педагога. Ігри, які
проводить В. Ф. Шаталов на уроках, займають дуже мало часу, але вони збуджують
інтерес до предмету, активізують учнів, закріплюють уміння самостійно здобувати
знання. Гра – це творчість
і водночас праця. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися,
самостійно мислити, розвивається увага, прагнення до знань. Захопившись грою,
діти не помічають, що навчаються: пізнають, запам’ятовують нове, орієнтуються в
незвичайних ситуаціях, розвивають уяву, фантазію. Навіть найпасивніші діти включаються
в гру з великим бажанням, докладаючи всіх зусиль, щоб не підвести товаришів. Під час гри
діти завжди уважні, зосереджені й дисципліновані. Тому застосування на уроці
дидактичних ігор та ігрових моментів робить процес навчання цікавішим, створює
в дітей бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні
навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії за допомогою яких розв’язується
те чи інше розумове завдання, підтримують і підсилюють інтерес дітей до навчального
предмета. Гра – це могутній незамінний важіль розумового розвитку дитини.
Гра – це
той засіб, де виховання переходить у самовиховання.
|
